Катерина Бандура на Нового Шляху, Торонто.
Минулої суботи, 13 травня, Канадський музей бойових літаків відкрив свої двері для Молоді Українського Національного Об’єднання (MYHO), запросивши групу з п’яти членів MYHO і п’яти членів з табору «Сокіл» провести ніч серед літаків. Програма (так звана «Nite Ops») обмежена для участі таких груп, як курсанти, розвідники і провідники, але музей зробив виняток для MYHO, дізнавишсь про надзвичайний внесок перших членів MYHO у військових діях Канади під час Другої світової війни, зокрема, про створення льотної школи MYHO у 1938 році в Ошаві. Школа навчала українських юнаків програм, щоб стати пілотами, капітанами, штурманами і десантниками, які пізніше приєдналися ККВС і воювали у Другій світовій війні. В їх честь, сьогоднішні члени MYHO підняли прапор на церемонії в музеї.
Інформація про льотну школу MYHO призабулася, та Анастасія Бачинська (директор молодіжної програми Українського Національного Об’єднання Канади) почала досліджувати фотографію сенатора Павла Юзика і трьох інших чоловіків, що стояли на біля літака із емблемою MYHO на хвості літака. Ден Черкас (УНО Ошава) значно допоміг у дослідженні, надавши Анастасії доступ до архіву школи. Архів, зібраний на папері Маніли, належав директору льотної школи та інструктору Майку Владиці. Альбом зберігає статті, особисті фотографії, стрічки, перфокарти підготовки польоту, лотерейні квитки й інші артефакти.
Матеріали стали основою для програми Анастасії для членів MYHO. Пробна поїздка MYHO до Музею минулої суботи був якраз тиждень після річниці першого дня авіації в Ошаві, організованого MYHO ще у 1938 році. Члени MYHO і табору «Сокіл» дізналися в музеї про внесок українців від час канадських військових дій від капітана Андрія Соханівського (голови Української Стрілецької Громади Канади); вони досліджували фізику польоту, а також відвідали зони обмеженого доступу Музею під наглядом персоналу. Моментом справжньої гордості стала церемонія підняття прапора. Прапор MYHO майорів на честь полеглих MYHO членів в музеї вперше.
Дещо з історії
У 1937 році MYHO запропонувало Національній Екзекутиві УНО відкрити льотну школу. Школа повинна була готувати пілотів і парашутистів для канадських збройних сил і в той же час зберегти українську спільноту. Служачи Канаді таким чином, молодь вважала, що вони теж в якійсь мірі будуть служити Україні. Національна Екзекутива передала відповідальність відкриття школи філії УНО в Ошаві.
MYHO в Ошаві розпочало збір коштів для тренувального літака, який коштував $1 325 (більш, ніж $18 000 на сьогодні). Вони продавали квитки і поставили п’єсу під назвою «Навала», збирали пожертви від громади і розігрували автомобіль, подарований компанією Дженерал Моторс, продавши 10 000 квитків (вартістю $1 кожен). Гроші були приизначені на витрати на літак, бензин, тренування та інші потреби. В цілому вони зібрали $500. Тижневик «Новий шлях» закликав громаду внести свій вклад і сприяв збірці по Східній Канади.
Офіційне відкриття школи відбулося 13 лютого 1938 року в домівці УНО за участю мера Ошави Алексі МакЛіса, якого оголосили почесним членом школи. Школа була організована як приватний клуб із членськими внесками. Майк Владика став директором та інструктором і навчав юнаків MYHO, як стати льотчиками. Вони літали на абсолютно новому канадському спостережно-тренувальнмоу літаку «Остер», який вони назвали Євгеном в честь Євгена Коновальця. Примітно, що поштовх від української громади і потреби льотної школи MYHO привели до створення невеликого муніципального аеропорту в Ошаві, який існує і по цей день.
Члени льотної школи MYHO були готові вступити в бій, коли почалася війна в 1939 році. Вони приєдналися до ККВС в якості тренованих пілотів, льотних капітанів, штурманів і десантників. Багато з них ніколи не повернулися додому. Один з членів MYHO, який воював за кордоном, був пілотований сержант навігатор Євген Салмерс. Євген просунувся у вищих рангах офіцерів ККВС. Стаття в «Новому шляху» у червні 1942 року описує про його трагічну смерть для MYHO, для громади, хору, в якому він співав, і найбільше для його матері, яка не могла прийняти смерть її сина і потребувала постійного нагляду лікаря. Канадський музей бойових літаків має записане його ім’я в своїй книзі пам’яті.
Після того, як члени MYHO воювали під час війни, а школа закрилася, виникли дебати про долю Євгена. В кінці кінців ККВС використовувала його в якості свого власного тренувального літака. Подальша доля Євгена залишається невідомою, але в архіві Майка Владики є фотографія повного реєстраційного номеру Євгена: CF-BGV, яка залишається в архівах Міністерства транспорту в Торонто. Анастасія планує відстежити цей номер і з’ясувати кінцевий пункт призначення Євгена. «Було б непогано мати якусь завершеність», говорить вона. «Це дуже важлива частина історії MYHO. MYHO доклало багато військових зусиль – вони служили вірою і правдою, і вони померли. MYHO повинно бути дуже гордим і повинно знати цю частину своєї ідентичності».
Вся ця інформація була в архіві Майка Владики, який Анастасій перевела в цифровий режим, щоб зберегти пам’ять про школу. Доля фізичної копії обговорюється. Канадський музей бойових літаків зацікавлений переглянути архів і, можливо, включити це як частину екзспозиції.
Важливість поїздки в музей
Архів служить основою для програми Анастасії для MYHO і табору «Сокіл». Суть програми, пояснює вона, в тому, щоб інформувати українсько-канадську молодь про те, що українці служили в Канаді вірно, і що це є частиною того, хто вони є. «Діти MYHO повинні відчувати гордість за внесок організації в Канаді, і відчувати гордість своєї приналежності до організації. Завдяки цій службі вони є лідерами і програма призначена для створення лідерів».
Голова MYHO Юра Дунець також вважає, що програма буде мати успіх: «MYHO змінило багато чого в далеких 1930-х і 40-х роках. Вони очікували, що щось мало статися в світі і вони були готові до цього, започаткувавши льотну школу. Вони взяли на себе ініціативу – і вони були готові боротися за свою ідентичність на чужині. Дуже важливо навчити дітей – ви можете змінювати речі. Не дозволяйте, щоб деякі події просто сталися з вами».
Після відвідин музею спадщини, вважає Юра, такі поїздки позитивно сприяють формуванню ідентичності молодих канадських українців. «Служити канадським силам було честю, яку канадські українці відстояли; цей факт теж повинен бути визнаний як частина нашої ідентичності. Зараз ми готуємо наших майбутніх провідників і той факт, що в минулому члени MYHO служили в ККВС, покажуть їм важливість взяти на себе лідерство. Перебуваючи в музеї, так близько до літаків, розуміючи, скільки шкоди ці літаки могли принести і відчуваючи те, що пілоти, можливо, зазнали, – все це безумовно залишать враження на цих дітях і допоможе сформувати їхню ідентичність гордих українських канадців». Члени MYHO віддали своє життя для Канади, і важливим є для нинішніх членів MYHO дізнатися про це і зберегти пам’ять про полеглих воїнів.
Поїздка до Канадського музею бойових літаків минулої суботи був першим випробуванням для Анастасії. У музеї є спеціальна програма для підлітків під назвою «Nite Ops», яка вчить про політ, про війну, ККВС і внесок канадців у військових діях. Після освітньої частини старші діти можуть залишитися на ніч в музеї і спати під військовими літаками. Єдиний недолік – тільки курсантам, провідникам, розвідникам і подібним групам дозволено брати участь в програмі. Анастасія написала листа в музей із поясненням внеску MYHO у ККВС і отримала дозвіл до учвсті у програмі. Це був перший раз, що не-курсант, не-провідник, не-розвідник підняли свій прапор в музеї. Для MYHO це був емоційний момент гордості.
Зв’язок із сьогоденням
Я говорила з Анастасією про її програму і про важливість збереження української ідентичності в українців канадського походження.
KБ: Льотна школа сприяла зусиллям українських канадців у збереженні їхньої самобутності і службі Канаді. Наскільки важливим це є у ваших зусиллях відтворення ідентичності серед українсько-канадських дітей та молоді 80 років потому?
AБ: Члени MYHO йшли на війну тому, що вони повинні були служити своїй країні – Канаді, оскільки вони знали, що вони були частиною більщої спільноти, ніж просто українська. І тому є дуже важливим, щоб діти зрозуміли: вони є частиною більщої громади, спільноти, нації. Якщо б щось мало статися сьогодні – що б вони відстювали? Чи знають вони, хто вони? Я хочу, щоб вони пишалися тим, хто вони є. Ми українські канадці – ми виступаємо, коли щось не так. Ці хлопці виступали за те, що було правильним. Ми сьогодні небагато відрізняємося від них.
KБ: Молоді люди вмирають сьогодні в Україні, воюючи за українську ідентичність і свободу свого народу. Як це впливає на нас тут, в Канаді?
АБ: Українська ідентичність народжується прямо зараз, і Канада відіграє дуже велику роль у допомозі українцям повернутися додому. Українські чоловіки і жінки сьогодні ведуть боротьбу за їхню ідентичність; якщо вони програють – як це вплине на нас, канадських українців? Це в наших інтересах підтримувати Україну, тому що це є теж те, хто ми. І важливо, щоб діти MYHO розуміли зв’язок між нашою ідентичністю і українською ідентичністю. УНО завжди вірило у вільну Україну. Ось що я хочу навчити їх. Ми не збираємося дозволяти нікому нас топтати – ми піднімемося, щоб захистити те, що правильно. Юнаки MYHO в 1930-і роки побачили, що щось було не так, вони не побоялися відстоювати це, і вони заплатили за це своїм життям.
Стаття Ніч в музеї – МУНО здійснює переліт знову вперше надрукована в тижневику: New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
